Космополіт як людина світу і космополітизм як ідеологія світового громадянства

Космополіт як людина світу і космополітизм як ідеологія світового громадянства, чи сприяє це розвитку України?

Людина світу — як світоглядна позиція окремого індивіда дає підстави виокремити себе від конкретного народу і почувати себе поза нацією, тобто відректися від своєї нації (на етнічній базі чи на поліетнічній, відчужитися від національних традицій, культури, мови) і, по великому рахунку, уневажнити родину.

Світового громадянства немає — громадянство завжди конкретне (як би не сприймав себе поза громадянством «громадянин світу»). Конкретні й обовязки «громадянина світу» — сплата податків, користування валютами, виконання законів, які є законами конкретних країн із своїми національними особливостями…
Немає у світі окремої території у якій би концентрувалася спільнота «громадян світу» — космополітів.
Але, якби така територія-держава утворилася б, вона стала б однією із специфічних за ідеологією національних держав і не відомо чи успішною. Бо ідеологія космополітизму не передбачає наявності національних інтересів та зусиль по їхньому захисту.
Хоча..

Марксизм, який сповідував «злиття націй» та їх зникнення і задіював для цього ідеологію «пролетарського інтернаціоналізму, який передбачав непотрібність у безкласовому комуністичному суспільстві держави як такої, створив найжорстокішу систему державного насильства і захисту національних інтересів своєї «безнаціональної» системи.
Реально «позанаціональний, безнаціональний» комунізм виродився на практиці у національні імперські диктатури базових націй, які насильно денаціоналізували втягнені у «революційний процес» класової боротьби менш чисельні народи. В СССР таким «базовим народом» став русский народ, а під прикриттям ідеології інтернаціоналізму-космополітизму будувався русский націонал-соціалізм. І українці в цій диктатурі, як «пролетарі світу»-космополіти перетворювалися в русскіх людей, російщилися.

Ідеологічні постулати неолібералізму, як ідеології транснаціональних корпорацій, про космополітизм, знаходять у пострадянських країнах оброблений комунохімікатами грунт: широкі денаціоналізовані і зросійщені маси міст, особливо мегаполісів та мільйонників, які втратили своє національне обличчя і патронат тоталітарної держави, знаходять у денаціоналізуючому космополітизмі рятівну соломинку. Денаціоналізованому совкові дуже близьким є ідея денаціоналізованого світу, бо його вже відірвали від своєї нації, він втратив з нею духово-політичний звязок, а совєтською нацією так і не став. Ось і готовий стати «людиною світу».
Правда із паспортом країни члена ЄС, Штатів чи Канади, а не Зімбабве, Вєтнаму чи Ірану.

Очевидно, що космополітизм, вириваючи людину від національного життя, не наближає її до якогось раю світового громадянства, а, або жене її в еміграцію в «багаті країни» у райони космополітизованих мегаполісів чи для пристосування у «пристійного громадянина» середнього класу іншої, успішнішої нації, або ж, у своїй країні до позицій зневаги до своєї нації, держави, духовності, традицій, до протиставлення до свого народу.
Так космополітизм вириває із народу чисельні групи населення, знекровлює зусилля націй для повноцінного розвитку.
У тому числі й в Україні.

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. І не відрікайтесь.
Українське має бути світового рівня.

Сергій Жижко