на Київщині староста села Петро Волошин познущався над онкохворою дружиною атовця

Нажаль, мені не вперше доводиться оприлюднювати кричущу інформацію щодо дій або бездіяльності нашого тепер вже карашинського старости Петра Степановича Волошина.
На фото: Волошин Петро Степанович, сільський староста Великого і Малого Карашина мріє над кадастровою картою, вишукуючи вільну  (як він сам каже) “зємєльку”
Але саме ця його “витівка”, на мій погляд, взагалі за межами добра і зла. Спробуйте, якщо зможете, уявити собі стан зовсім ще юної дівчини (матері двох маленьких діточок, та ще й в довісок дружини атовця), якій лікарі поставили страшний діагноз – рак.
От Петро Степанович навіть не намагався це зробити. І… зазвичай, без будь яких докорів сумління, познущався над дівчиною під час особистого прийому, коли Юля попросила у нього – ні, не гроші або ліки чи ще щось, а звичайну довідку, яка їй наразі конче потрібна, щоб отримати хоч якусь допомогу від держави. От тепер пишу і ледве вибираю слова, щоб цей пост вийшов політкоректним. Бо справа ця вже потрапила в офіційну площину: вчора мені прийшлося завітати на позачергову сесію Макарівської ОТГ, під час якої я публічно поклав весь пакет документів по цій без перебільшення ганебній історії на стіл новому голові нашої громади Вадиму Токару, який пообіцяв розібратися по суті, з м”яко кажучи, шокуючим випадком, пов”язаним з антилюдським ставленням до місцевих мешканців, що для Волошина звичайне явище.

Відеопрогравач

00:00
00:55
Тому поки що, до з”ясування всіх обставин, лише залишу тут звернення дівчини до редакції медійного проекту Наша версія, яке краще за все в черговий раз проявило справжнє “обліко-моралє” нашого сільського очільника. І нехай кожен сам зробить свої висновки особисто ознайомившись з людським криком душі. А якщо хтось захоче насправді підтримати нашу карашиночку не тільки словом, а і ділом, публікую номер її карти ПриватБанку: 5168745016088731, Лизунова Юлія Миколаївна. Бо наразі дівчина знову проходить чергову лучеву терапію і їй задля елементарного фізичного виживання приходиться рахувати кожну копійку… 🙁
                                                                                 Доброго дня!
Вирішила написати в редакцію листа щодо життєвих обставин, з якими я не в змозі впоратися самостійно! Саме тому від безвиході вимушена звернутися до журналістів і небайдужої громадськості у зв”язку з тим, що не дивлячись на свою тяжку хворобу, я стала жертвою байдужості з боку представників місцевої влади Макарівської ОТГ, а саме старости села Карашин Петра Степановича Волошина!
Мене звати Юлия Люблинська (до заключення шлюбу Лизунова) Л. Мені 27 років. Маю двох неповнолітніх діток – старшому Артему 5 років, а молодшому Матвію лише тільки сім місяців.
Мого чоловіка звати Руслан Валентинович Люблінський. По сьогодняшній день він проходить службу в десантно-штурмових вийськах, був учасником АТО, має державні нагороди і статус УБД, що підтверджується відповідним посвідченнями.
Я мешканка Малого Карашина (вул. Будівельна, 5) де народилася, навчалася, і взагалі прожила багато щасливих безтурботних років. Але так сталося, що не так давно в нашу родину прийшла справжня біда – після пологів (кесеревого ростину) мені поставили страшний діагноз: рак шийки матки. На данний час я проходжу лікуваня в місті Житомир, так як тут тимчасово проживаю як іногородня у зв”язку з сімейними обставинами. До данного момента я лікувалася за кошти родини, але хоч ми і живемо у 21 столітті і ніби цівілізованому світі, проживати на орендований квартири з двома дитками на м”яко кажучи невелику зарплатню чоловіка-вийськового вкрай тяжко. Саме тому я і вирішила звернутися до місцевої влади, а саме старости нашого села Петра Степановича Волошина і під час особистого прийому повідомила його, як посадову особу, про те, що я збираю пакет документив щоб отримати хоч якусь матеріальну допомогу від держави і мені потрібно буде отримати “акт обстеження”, який окрім інших документів вимагали в “совбезі”. Але, нажаль, почула вкрай негативну, навіть дивну видповідь, що “я тут не одна така онкохвора” і “таких як я півтори тисячи душ”, після чого відчула себе майже худобою… Отже чи треба казати, що всі відповідні довідки я так і не отримала, а лише вкотре зіштовхнулася з цинічною антилюдьською байдужістю і відвертим небажанням зрозуміти мою ситуацію і допомогти мені у елементарних речах за що, доречі, староста і отримує свою зарплатню. І тепер у мене опускаются руки, але жити хочется… Як і виховувати своих діточок, томущо вони завсім ще маленьки і я більше за все в своєму житті хочу вспіти хоч якось поставити їх на ноги.
Саме тому я вимушена звернутися до всїх, хто мене здатний почути! До людей, які не втратили совість і здоровий глузд від отриманої влади, мають добре серце, можливо самі ростять діточок і мене зрозуміють! Я прошла вже 5 (!) курсів химіотерапії и в даний момент прохожу лучеву терапию, але підступна хвороба не відступає. Потім знову буде “хімія” та багато інших різноманітних коштовних медичних процедур… І тільки Господу Богу відомо скільки мені ще лікуватись, бо зараз про операцию не може бути й мови, поки метастази і фізична біль не відступять. Нажаль, в мене не перша і навіть вже не друга стадія хвороби… Я ликуюся чотири місяці майже з нульовим результатом, але не дивлячись ні на що, ще остаточно не втратила надію на Всевишнього і небайдужих людей, в існування яких я вірю так само, як і в Бога! До цього крику о допомозі додаю копії документів, які беззаперечно підтверджують правдивість всіх моїх слів і благаю про підтримку, бо залишаючись майже один на один з бідою вже вже не знаю куди бігти та до кого звертатися, що мені вкрай важко робити, знаходячись в такому стані. Отже прошу, як останню інстанцию, втрутитися в ситуацію журналістів. Можливо інформаційна підтримка з боку ЗМІ зможе пробити стіну нерозуміння і немотивованого небажання виконувати свої прямі обов”язки з боку старости села Карашин Петра Степановича Волошина, який, до речі, проживає на сусідній вулиці, тобто формально є моїм сусідом, але нажаль під час свого життєвого путі десь розгубив людські риси. Вірю, що світ не без добрих людей, яким буду безмежно вдячна за будь яку допомогу! Але всі мої дії у напрямку намагань елементарно вижити знаходяться в патовій ситуації. Час невідворотньо спливає, а тим часом, будь яка підтримка ще може врятувати моє життя! Бо людська байдужість – це страшна хвороба, яка може бути страшнішою за будь яке відоме людству захворювання.
Тому цим зверненням я особисто даю журналістам свою згоду на використання викладеної мною інформації, документів і світлин під час створення відповідних публікаций для розміщення у ЗМІ та соціальних мережах.
Ще раз гречно дякую небайдужим громадянам, які, сподіваюсь, не залишать мою біль без уваги. Впевнена, що через молитви і за допомогою лікарів мені всеж-таки вдасться побороти цю біду! Отже не все ще втрачено! Якби то ні було будем жити і боротися!
Мешканка села Малий Карашин, Юлія Люблинська (Лизунова)
Копії документів додаються.
Контактний телефон: (096)2005871
В свою чергу, творчий колектив нашого проекту зазначає, що наш кореспондент вже неодноразово звертався і до голови Макарівської РДА Олексія Васильовича Болілого і до (на той час) голови Великокарашинської сільської ради Петра Волошина з офіційним запитом щодо надання інтервью журналістам, які цікавилися і продовжують цікавитися проблемами Київщини та Макарівського району, зокрема корінням занепаду сіл Великий та Малий Карашин.
Краєвид з вікон Карашинської сільради . На фото металобрухт, що залишився від пограбованої, знищеної техніки, що колись належала місцевій громаді
https://n-v.com.ua/za-mezheyu-dobra-i-zla-na-kyyivshhyni-starosta-sela-petro-voloshyn-poznushhavsya-nad-onkohvoroyu-druzhynoyu-atovtsya/?fbclid=IwAR1jNhGYOyp95dMBS4_Ky-CLMV2sDOrm8WEYdUrZFE_tXdI2TIUeKn3TITI
Прибирання снігу по-карашинські: немає техніки- нема дороги
Але той самий Олексій Васильович “відреагував”, переадресувавши всі питання по цим двом населенним пунктам до Петра Степановича. А Петро Степанович, в свою чергу, “відповів” лише банальною відпискою, а от зустрічатись зі знімальною групою категорично відмовився, зіславшись на брак часу. Тому журналісти медійного проекту “Наша версія” наразі знову готують інформаційний запит щодо ситуації в селах Великий та Малий Карашин, але вже на ім”я голови Макарівської ОТГ Вадима Токара, який, сподіваємося, відмовиться жити і працювати по принципу “рука руку миє” і терміново розбереться: хто є хто, в кордонах довіреної йому виборцями території. Ну а ми проконтролюємо! Отже про розвиток подій читайте в нащих наступних публікаціях.

Sharing is caring!