Росія зараз контролює в Білорусі практично все

Свій 66 рік Олександр Лукашенко зустрів з “ощущенієм” себе функціонером Союзної держави Росії і трошечки, на 3% – Білорусі.

Причому, усвідомлювати себе (і звикати до цього) функціонером Союзної держави він розпочав з перекидання військ у Гродненську область і гру мускулами (перважно язика) на західному операційному напрямку. Це була вже відверта й безсоромна пропозиція себе Путінові.

Росія зараз контролює в Білорусі практично все: політичну владу (Лукашенка), силові структури (російська агентура), економіку (залежність від сировини й ринку збуту), інформаційне поле (російські пропагандисти в білоруських медіа), зовнішню політику (крім Путіна Лукашенко ні з ким не говорить). Усю Білорусь крім білорусів…

Єдине чого Росія не контролює в Білорусі – це процес формування білоруської нації, її палінгенезію – перенародження в боротьбі з тираном. І рано чи пізно ця боротьба переключиться й на спротив тому, хто цього тирана “усиновлює” – на спротив Путіну.

Російський сценарій гібридної анексії Білорусі, схоже, полягає в тому, щоб довести до точки кипіння не лише емоції Лукашенка (він вже дозрів), а й емоції вулиці – максимально виснажити її. Для того, щоб запропонувати цій вулиці свій варіант врегулювання – забрати Лукашенка до Москви якимось функціонером Союзної держави. Усунути його з політичної сцени Білорусі через “підвищення нагору” стусаном під зад. Але умовою такої оборудки буде створення Союзної держави, на що на думку росіян, погодиться білоруська вулиця, як вони її бачать.

І тут їх чекатиме несподіваний сюрприз, як з Україною – через хибну оцінку імовірної реакції білорусів. Бо вони не частина росіян, а вже окрема нація. Не всі, звичайно, але достатня кількість для ядра становлення нової європейської політичної нації.

Для Росії є й ще й загроза того, що у випадку створення Союзної держави процес протестів перекинеться з Білорусі на Росію – і таки вже розвалить Російську імперію. Це було б хороше закінчення поганих дій Кремля на пострадянському чи краще сказати постімперському просторі.

Володимир Горбач