Як влада здає Україну сусідам

«Зе-слуги» вирішили розчленувати Україну де-факто, водночас заявляючи, що про федералізацію не йдеться. Як зазначає український письменник Андрій Любка, який проживає в Ужгороді, в проєкті Мінрегіону з укрупнення регіонів на Закарпатті «несподіванкою і для громадськості, і для експертного середовища стала поява Берегівського району, про створення якого раніше не йшлося.» Для цього «євроінтегратор» та адепт подвійного громадянства в Україні, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час карантину (!) на авто подолав «понад тисячу кілометрів із Києва до Будапешта». Якщо додати інформацію про скорочення повітряних і десантних військ, концептуальні заяви голови Верховної Ради Дмитра Разумкова щодо змін закону про мову на догоду ОРДЛО та іншим іномовним, висловлювання новоспеченого міністра культури Олександра Ткаченка щодо можливості демонстрації фільмів з акторами, в’їзд яких в Україну заборонено, напрошується висновок: «слуги» перетворюють повзучу капітуляцію перед Росією в крокуючу капітуляцію перед усіма, хто має будь-які надумані претензії до України. І абсолютно байдуже, роблять вони це свідомо чи через повну безпорадність.

Останнім часом чільні «діячі» Зе-команди підкреслено вживають словосполучення «народ України». Вочевидь, привчаючи людей до думки, що в Україні живе якийсь міфічний (за аналогією – радянський від Суслова чи загальноєвропейський), а не український народ. Мабуть, саме цьому невідомому народу вони і служать. Наживаючись на праці українців, чому є маса свідчень про їхні корупційні дії. Схожий дискурс уже був на початку сучасної української незалежності, коли комуністи та їхні підспівувачі вперто називали український народ якимось невідомим «народом України». Через тридцять років у них з’явились послідовники побудови так званої «демократичної Росії в Україні», які час від часу маскують свою позицію патріотичними фразами чи дрібними кроками.

Долання величезних «труднощів», як-от переїзд «понад тисячу кілометрів» комфортним авто чи просування закону про першу леді від Зеленського, може, і було б похвальним, якби це відбувалося разом з відстоюванням українського національного інтересу, а не його здачею і дешевою популярністю. Для продуктивної роботи Зе-слугам добре б було визначитись, якому народові вони «служать» – українському, чи всім іншим, за винятком того, чий хліб їдять.