Олена Білозерська: Журналіст під час війни такий самий солдат, тільки фронт його пропаганда

Зайшла у ФБ після невеличкої перерви, а тут дві теми: Стерненко і Гордон з Гіркіним.
Теми важливі, тож мушу коротко висловитися й собі.

1. Не пам’ятаю, чи знайома зі Стерненком особисто, чула про нього різне, не тільки хороше, але в даній ситуації однозначно його підтримую. І тут не скажу нічого нового: я за право нас усіх на самозахист. В тому числі – на короткостволи. В тому числі – за право стріляти з вогнепала у того, хто дістав проти тебе ножа, дрючка, викрутку або “розочку”. В тому числі – за право стріляти навздогін у того, хто спочатку напав, але потім побачив ствола, злякався і кинувся навтьоки.
За такого суспільного устрою, такої моралі швидко зникнуть не лише замовні тітушечні замахи, але й звичайнісіньке хамство, яке я люто ненавиджу.

2. Багато хто знає, що я високої думки про Гіркіна. Це ідеальний ворог – інтелектуальний, по-справжньому ідейний, не політичний пристосуванець з тих, що легко “перековуються” під будь-яку владу. Я з великим задоволенням узяла б його в полон і віддала під військово-польовий трибунал, але з не меншим – сама поспілкувалася б з ним.

Але ж я солдат, мені не можна розмовляти з ворогами, а Гордон типу журналіст і йому типу можна. Але ж насправді, людоньки, НІЗЗЯ. Журналіст під час війни такий самий солдат, тільки фронт його пропаганда. Так, значною мірою неправдива, так, лубкова, так, без можливості показати ворога не тупим, не боягузом… А що поробиш? Мене це не влаштувало б, тому з початком війни я пішла з журналістики. А дехто залишився і, між іншим, сам того не помітивши, уже заробив собі на військово-польовий трибунал. Можливо, колись він стане реальністю.

Олена Білозерська