Проблемні Балкани

Минула 21-а річниця початку операції з бомбардування НАТО Югославії. На жаль, як це часто буває, українці мало цікавляться подіями в світі, і так склалося, що ці події частіше аналізують діячі саме пропросійського/”вартного” спектру, аналізуючи дані події навіть не із сербського, а з московського боку. Їх опоненти зазвичай обмежуються тезою “серби – друзі росіян”.

Наперед хочу сказати, що етно-територіальні конфлікти такого характеру доволі неоднозначні. І копатися, з’ясовувати хто правий, а хто ні – справа невдячна, бо можна знайти 15 аргументів на користь однієї сторони і водночас 25 – на користь протилежної. Хто-не-буть з нас замислювався над своєю позицією у таких спірних територіальних конфліктах як Гібралтар, Північний Кіпр, Нагірний Карабах, Кашмір, Тайвань і т. д. А конфлікт у Косово – один із таких. Відверто кажучи, автор цих рядків коливається між тим, щоб сказати що даний конфлікт неоднозначний, і тим, щоб стати на бік сербів. А головне те, що цей конфлікт, як і перелічені вище зачіпають інше фундаментальне питання – кому має належати земля: державі, якій вона належить, чи людям, які на ній живуть. У випадку з державою треба з’ясувати яка саме держава і коли заволоділа/колонізувала цю територію. У випадку із неселенням варто знати які люди, який народ коли заселив ці землі, і які народи тут жили до того. Якщо коротко – то все доволі складно 

Розпад, колись єдиної і процвітаючою Югославії на шматки, був процесом кривавим, який вивів на поверхню заморожені протягом десятиліть протиріччя між балканськими народами. Не будемо зараз торкатися сербо-хорватського, сербо-боснійського чи хорвато-боснійського конфліктів. Даний пост присвячений саме сербо-албанському конфлікту, який до 1998-поч.1999 набув рис етнічних чисток. Перевага була на боці сербів, звісно ж. Тут варто розвіяти ще один міф, мовляв серби програли війну за Косово, через те, що в албанців народжуваність була суттєво вищою, ніж у сербів. Народжуваність в албанців справді вища (мусульманські традиції може ? ). Але на війні виграє той, хто більш жорсткіший, і хто готовий воювати до кінця. А тут, серби – найсильніші на балканах. Якби не втручання ззовні (удари НАТО), то серби могли б там робити все, що б захотіли: переселяти в Косово своїх одноплемінників, виганяти звідти албанців чи навіть убивати їх, накреслити кордони між державами на свій розсуд… Що з того, що у албанців багатодітні сім’ї, якщо серби краще озброєні та краще воюють ?! Отже висновок простий, серби програли саме американським бомбардувальникам, аж ніяк не “уторобі албанської матері”. Протистояти натівській авіації серби були нездатні, тому здалися. Відтоді, Косово – один із заморожених конфліктів, де й понині стоять миротворці (українські в тому числі). А 2008 Косово проголосило свою незалежність, яка, щоправда залишається частково визнаною.

У 9-10 територія Косова була ареною боротьби між болгарами, візантійцями і сербами. Але вже до кінця 12ст Косово стає частиною Сербської держави. 1389 відбулася знаменита битва на Косовому полі, яку серби програли і потрапили в залежність від османів аж до 19ст. І тут варто звернути увагу на цікаві дані [фото 4]. Демографічний склад, починаючи із 1871 аж до сучасності показує, що спершу демографічну більшість становили саме серби. Але, з плином часу демографічний баланс почав поступово змінюватися на користь албанців. Це свідчить, про міграцію албанців на ці землі, а також про їхню продючість. Дані за 2011 свідчать, що сербів у Косово залишилося всього… 1.5%. Про що це свідчить, як не про вигнання сербів ?!

У нас інколи проводять паралелі між Балканами і нашим регіоном, ототожнюючи Сербію із Росією. А Україну відповідно, або з Чорногорією, або з Косово, або… в кращому випадку із Хорватією. Однак народна мудрість твердить інше – будь-які аналогії досить умовні, сильно шкутильгають, бо є багато відмінностей. Та все ж, якщо проводити подібні паралелі, то Україну слід ототожнювати саме із Сербією. Про це якось писали у “Традиція і порядок”, [1] але йшлося там про церковні паралелі. Серби мали протягом двох-трьох сторіч своє князівство/королівство в епоху середньовіччя, так само як ми, українці мали середньовічну Русь. І ми, і серби в ту епоху прийняли християнство. Потім і ми, і серби занепали. Ми – внаслідок поділу між поляками і литовцями, згодом – москалями, а серби – внаслідок османського завоювання. Щоправда серби виявились більш успішними у державотворенні в модерну епоху. Вони здобули незалежність ще в 1878. Натомісь Косово більше тягне на порівняння із нашим чи то Кримом, де московити штучно змінювали демографію [2], чи то з Донбасом і містами південного сходу, куди переселяли московитів на місця померлих від голоду, чи то з Кубанню, що не змогла об’єднатися з Україною століття тому, і де також демографія була скорегована через Голодомор і переселення. Московити для нас – це як турки для сербів. І якщо вам, мій читачу, пощастить колись дискутувати із сербами на цю тему, то прошу пояснити їм це добре.

Історично, серби мають ясно більше прав на територію Косова, ніж Албанці. Якщо миротворців звідти коли-небуть виведть, то не виключено, що серби повернуть втрачені землі силою [3]. Чи варто вбивати мешканців цих територій, навіть якщо вони “понаїхавші” ? – питання більше етичне, ніж політичне. Нехай кожен сам дасть відповідь на це питання, зважаючи на те, ми маємо спільні із сербами проблеми. Тільки якщо сербів стримує НАТО, головне під егідою США, то нас від повернення окупованих територій стримують московити. Ось і ще одна аналогія 

Які з усього цього висновки ? Головний висновкок – те, що в міжнародних відносинах не варто сподіватися на справедливість хоча б тому, що справедливість кожен розуміє по-своєму. Світ, у якому ми живемо – це ліс, наповнений хижаками. Виживуть лише сильні і виживуть саме тією мірою, на тій території, яку зможуть захистити.

І варто налагоджувати стосунки (на громадському рівні в тому числі) з усіма тими, хто міг би потенційно стати нашим союзником. Теза “серби – друзі московитів” має під собою якісь історичні традиції, але ця дружба є більше “на словах”. Московити нічим не допомогли сербам під час війни 1990х. Сербську націю не представляють тих декілька чоловік, що приїхали воювати на Донбас на боці “новоросії”, так само як і старий мудак Емір Кустуріца, який через творчу кризу подався в дружбу до московитів. Натомісь бувають серби проукраїнські, яких варто було б затягти воювати на нашому боці. По великому рахунку, серби знають про нас іще менше, ніж ми про них. І страшилка “серби – друзі московитів” являє менше шкоди, ніж могла б нам завдати цілком реальна албанська мафія, якби вона діяла в Україні. З албанцями теж варто налагоджувати контакти громадські, але з тими, що живуть в Албанії.

З. І. А ще, варто було б Україні вивести своїх миротворців із Косова. Бойового досвіду вони там не здобувають, лише відіграють сумнівну роль у міжнаціональних стосунках на Балканах.

Осип Блакитний